Забезпечення це зобов язання

Загальні поняття про зобов’язання й забезпечення, їх класифікація, оцінка та умови визнання

Визначення терміну “зобов’язання” подане у різних нормативних документах. Зокрема, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (ЦКУ) зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має Грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” зобов’язання – це заборгованість підприємства, яка виникає внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють в собі економічні вигоди.

Порядок обліку кредиторської заборгованості регулює П(С)БО 11 “Зобов’язання”.

Норми цього положення (стандарту) застосовують підприємства, організації та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім бюджетних установ). Це положення (стандарт) застосовують з урахуванням особливостей оцінки та розкриття інформації щодо зобов’язань, установлених іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку( табл. 9.1).

Таблиця 9.1 Розкриття зобов’язань у Положення (стандартах) бухгалтерського обліку

П(С)БО	Характеристика інформації щодо розкриття зобов’язань
1	2
НПСБО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, П(С)БО 25 “Фінансовий звіт суб’єктів малого підприємництва”	Подана загальна характеристика зобов’язань та принципів їх відображення у фінансовій звітності
П(С)БО 11 “Зобов’язання”	Наведені визначення, класифікація, оцінка та порядок відображення зобов’язань у звітності
ПСБО 12 “Фінансові інвестиції”	Наведені визначення теперішньої вартості довгострокових зобов’язань, на які нараховують відсотки
ПСБО 13 “Фінансові інструменти”	Розглянуті зобов’язання як об’єкт хеджування та умови перетворення фінансових інструментів у фінансові зобов’язання
П(С)БО 14 “Оренда”	Наводений порядок оцінки мінімальних орендних платежів з обліку зобов’язань за фінансовою орендою, а також за оперативною орендою
П(С)БО 17 “Податок на прибуток”	Розглянуті умови та порядок визнання зобов’язань з податку на прибуток
ПСБО 18 “Будівельні контракти”	Наводений порядок формування та визнання зобов’язань за будівельними контрактами
ПСБО 21 “Вплив змін валютних курсів”	Визначений вплив змін валютних курсів щодо зобов’язань в іноземній валюті та відображення такого впливу у фінансовій звітності
ПСБО 26 “Виплати працівникам”	Розглянуте формування зобов’язань, пов’язаних з виплатою працівникам, які включають різні види таких виплат
ПСБО 34 “Платіж на основі акцій”	Розглянуті особливості погашення зобов’язань платежами на основі акцій

Зобов’язання або кредиторську заборгованість визнають, якщо її оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок її погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов’язання не підлягає погашенню, то його суму включають до складу доходу звітного періоду.

Для правильної організації обліку зобов’язань важливим є:

• визначення моменту виникнення зобов’язання;
• дотримання умов визнання своїх зобов’язань.

Умови визнання зобов’язань підприємства перед іншими суб’єктами є загальними як для міжнародної, так і вітчизняної практики. Такими умовами є:

• зобов’язання повинно бути наслідком минулих подій;
• зобов’язання пов’язане з необхідністю майбутніх платежів;
• зобов’язання має визначений термін виконання, хоча конкретна дата може бути невідомою;
• юридична чи фізична особа повинна бути ідентифікована як окрема особа якщо не в момент виникнення, то в момент виконання зобов’язань;
• за відношенням до зобов’язань його оцінка повинна бути достовірно визначена.

Зміст зобов’язання становлять права, вимоги кредитора й обов’язки боржника. За змістом виділяють зобов’язання спрямовані на:

1) передачу майна:
- – у власність на підставі договорів купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, контракції сільськогосподарської продукції, позики, довічного утримання;
- – у тимчасове користування на підставі договорів майнового найму, найму житлового приміщення, безоплатного користування майном;
2) виконання робіт на підставі замовлення чи договорів про спільну діяльність або підряду;
3) надання послуг на підставі договорів перевезення, страхування, доручення, комісії;
4) сплату грошей на підставі договорів позики, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунка;
5) відшкодування витрат, заподіяних у результаті протиправних дій;
6) повернення безпідставно придбаного майна.

З метою ведення бухгалтерського обліку зобов’язання класифікують наступним чином: довгострокові, поточні, непередбачені зобов’язання, доходи майбутніх періодів (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Структура зобов’язань

Відповідно до П(С)БО 11 для того, щоб зобов’язання було визнано поточним, воно повинно відповідати таким критеріям:

• або воно повинно бути погашене протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу;
• або протягом операційного циклу підприємства, навіть якщо він перевищує 12 місяців.

Окрім того, існують такі умови вважати зобов’язання довгостроковим, якщо:

1) зобов’язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов’язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять

місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов’язання на довгострокове;

2) довгострокове зобов’язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов’язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов’язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо:
- • позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов’язання внаслідок порушення;
- • не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов’язання, на які нараховують відсотки, відображають за їх теперішньою вартістю. Теперішня вартість – дисконтова сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов’язання у процесі звичайної діяльності підприємства. Поточні зобов’язання відображають в балансі за сумою погашення.

Непередбачене зобов’язання – це: зобов’язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджене лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначений майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити. Наприклад, такі зобов’язання виникають в організації, що виступила гарантом погашення зобов’язань іншого підприємства. У випадку невиконання останнім своїх зобов’язань, такий обов’язок переходить до гаранта.

Для довгострокових зобов’язань використовують рахунки 5 класу “Довгострокові зобов’язання”, а для поточних – рахунки 6 класу “Поточні зобов’язання”. Непередбачені зобов’язання відображають на позабалансовому рахунку 042 “Непередбачені зобов’язання”.

В таблиці 9.2. відображено взаємозв’язок статей балансу з рахунками бухгалтерського обліку.

Таблиця 9.2. Відображення зобов’язань в Балансі (Звіті про фінансовий стан) та їх взаємозв’язок з рахунками бухгалтерського обліку

Пасив	Код рядка	Рахунки бухгалтерського обліку
1	2	3
II. Довгострокові зобов’язання та забезпечення
Відстрочені податкові зобов’язання	1500	54
Довгострокові кредити банків	1510	50.1-50.4
інші довгострокові зобов’язання	1515	50.5, 50.6, 51. 52, 53, 55
Довгострокові забезпечення	1520	47.1 -47.8*
Цільове фінансування	1525	48
III. Поточні зобов’язання і забезпечення
Короткострокові кредити банків	1600	60
Векселі видані	1605	62
Поточна кредиторська заборгованість за: за довгостроковими зобов’язаннями	1610	61
за товари, роботи, послуги	1615	63
розрахунки з бюджетом	1620	64
у тому числі з податку на прибуток	1621	64.1
розрахунки зі страхування	1625	65
розрахунки з оплати праці	1630	66
Поточна кредиторська заборгованість за розрахунками з учасниками	1640	67
Поточні забезпечення	1660	47.1–47.8**
Доходи майбутніх періодів	1665	69
Інші поточні зобов’язання	1690	67, 68.1-68.5
V. Зобов’язання, пов’язані з необоротними активами, утримуваними для продажу, та групами вибуття	1700	68.0

* – у статті “Довгострокові забезпечення” відображають нараховані у звітному періоду майбутні витрати та платежі ( витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов’язання тощо), розмір яких на дату складання балансу може бути визначений тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок. У разі, якщо сума довгострокових виплат персоналу може бути визнана суттєвою, таку інформацію наводять у додатковій статті “Довгострокові забезпечення витрат персоналу”.

** – у статті поточні забезпечення наводять суму забезпечення, які планують використати впродовж 12 місяців з дати балансу, для покриття витрат, щодо яких відповідне забезпечення було створено.

Источник

Поняття видів забезпечення виконання зобов’язань

Римські юристи зазначали: “Pacta aunt servanda” – договори повинні виконуватися. Здебільшого контрагенти добросовісно виконують узяті на себе за договором зобов’язання.

Досить часто можна прочитати в об’яві: “Візьму кредит. Гарантії: великі відсотки, нотаріальне посвідчення договору”. На жаль, ні “великі відсотки”, ні “нотаріальне посвідчення договору” не гарантують повернення кредитору грошей, в чому вже пересвідчилося багато співвітчизників.

Водночас, цивільне законодавство передбачає певні правові важелі, і дозволяє впливати на несправного боржника, який не виконує своїх зобов’язань, і отримати задоволення, незважаючи на його заперечення.

Види (способи) забезпечення виконання зобов’язань – це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання під загрозою вчинення певних дій, які зумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника, незалежно від того чи понесе кредитор збитки фактично.

На способи забезпечення виконання зобов’язання покладаються такі завдання:

1) попередити потенційного правопорушника про негативні наслідки, які можуть настати при невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов’язання;
2) створити кредитору можливості для задоволення його інтересів у разі невиконання зобов’язання;
3) усунути негативні наслідки, як можуть настати для кредитора у зв’язку з невиконанням зобов’язання.

ЦК України передбачає такі способи (види) забезпечення виконання зобов’язань: а) неустойка (штраф, пеня); б) застава; в) порука; г) завдаток; д) гарантія; є) притримання.

Наведені1 вище способи забезпечення виконання зобов’язань мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов’язанням. Кожен із встановлених законом способів зумовлює виникнення поруч із головним (основним) зобов’язанням нового зобов’язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер.

Способи, які забезпечують виконання зобов’язань, встановлюються в інтересах кредитора. Тому при уступці вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов’язання. Водночас при переводі боргу зберігають свою чинність лише ті способи забезпечення зобов’язань, які стосуються зобов’язань між кредитором і боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія).

Залежно від підстав класифікації можна вирізняти такі види способів забезпечення виконання зобов’язань:

1) за числом учасників:
- а) двосторонні (кредитор, боржник);
- б) багатосторонні (кредитор, боржник, третя особа – гарант, поручитель);
2) за підставами встановлення:
- а) як законом, так і договором (неустойка, застава, завдаток, утримання);
- б) виключно договором (порука, гарантія);
3) за формою встановлення:
- а) проста письмова (неустойка, порука, застава, гарантія);
- б) нотаріальна (застава нерухомості, транспортних засобів);
4) за процедурою задоволення інтересів кредитора:
- а) стягнення проводиться з майна боржника, яке перебуває у кредитора (застава, утримання);
- б) проводяться грошові стягнення (неустойка);
- в) до відповідальності притягуються треті особи (поручитель, гарант).

Вибір способу забезпечення виконання у багатьох випадках залежить від сутності зобов’язання або може передбачатися імперативною нормою закону. Так, для зобов’язань, які виникають з договору позики чи кредитного договору, характерним способом забезпечення є застава, гарантія, порука. Зобов’язання з виконання робіт чи надання послуг, звичайно, забезпечуються неустойкою, зобов’язання з участю громадян, що виникають із договорів відчуження майна, забезпечуються завдатком.

Источник

Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов’язань

Насамперед зазначимо, що хоча глава 49 ЦК називається “Забезпечення виконання зобов’язання”, однак передбачені нею засоби розраховані, головним чином, на забезпечення виконання договорів.

Звичайно, немає перешкод до того, щоб, наприклад, виконання зобов’язань із відшкодування шкоди було забезпечене неустойкою, але все ж досить складно уявити таку ситуацію, коли санкції первинні, пов’язані з відшкодуванням завданої шкоди, було б доцільно ще Й забезпечувати санкціями другого порядку (неустойкою).

По-друге, необхідно звернути увагу на співвідношення понять “забезпечення виконання зобов’язань” і “відповідальність за порушення зобов’язань”.

У ЦК 2003 р. цим питанням присвячені глави 49 та 51. Таким чином, у загальних рисах збережено підхід, який мав місце у ЦК 1963 р., де існували глави 16 (“Забезпечення виконання зобов’язань”) і 18 (“Відповідальність за порушення зобов’язань”). Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що він достатньо чітко розрізняє ці 2 інститути.

Водночас, у главі 51 ЦК йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов’язання, зміни умов зобов’язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо (ст. 611 ЦК). Отже, сплата неустойки розглядається в одній площині з іншими видами відповідальності, зокрема, стягненням збитків (ст. 624 ЦК).

У свою чергу, при характеристиці засобів забезпечення зобов’язань у главі 49 ЦК йдеться про “відповідальність”. Наприклад, у ст. 554 ЦК згадується “відповідальність поручителя перед кредитором”.

У зв’язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв’язку між цими категоріями.

Засоби забезпечення зобов’язань, встановлені нормами глави 49, і заходи відповідальності, передбачені главою 51 ЦК, переслідують одну мету – стимулювати боржника до виконання зобов’язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесені до засобів забезпечення належного виконання зобов’язань.

Разом з тим серед засобів забезпечення зобов’язань слід розрізняти спеціальні засоби забезпечення, передбачені главою 49 ЦК (засоби забезпечення у вузькому значенні слова), і заходи відповідальності.

Однак цим співвідношення категорій “відповідальність” і “спеціальні засоби забезпечення” не вичерпується.

Хоч традиційно однією з форм відповідальності розглядається тільки неустойка (ст. 611 ЦК), але якщо виходити з визначення відповідальності як реалізації санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на особу, винну в учиненні правопорушення, то можна помітити, що під поняття відповідальності попадають і застава, і завдаток.

Окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслідки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак, враховуючи те, що ЦК називає покладання на цих осіб санкцій за невиконання зобов’язання “відповідальністю” (ст. 554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і гарантію розглядати як відповідальність.

Таким чином, спеціальні засоби забезпечення одночасно є заходами відповідальності. Винятком є притримання (ст.ст. 594-597 ЦК), котре за своєю суттю є засобом захисту прав кредитора, але не мірою відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням негативних майнових наслідків для останнього (щоправда, власник притриманої речі втрачає можливість користуватися нею, однак це не можна вважати санкцією за порушення, оскільки так само не користується своїми речами орендодавець або особа, яка передала річ у заставу кредитору).

Таким чином, засоби забезпечення договірних зобов’язань можуть виступати у різних формах: неустойки (штрафу), завдатку, застави, поруки, відшкодування збитків та моральної шкоди, застосування інших заходів відповідальності тощо.

Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесорний) характер і залежать від основного зобов’язання: за недійсності або уразі припинення основного зобов’язання вони також припиняють свою дію.

Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов’язань має бути письмово зафіксований або у самому зобов’язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою між ними.

Згідно з нормами ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання має вчинятися у письмовій формі, недодержання якої тягне нікчемність правочину.

Деякі із засобів мають бути не лише оформлені письмово, але потребують ще й нотаріального посвідчення, а в окремих випадках – також державної реєстрації.

Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення несанкціонованих повторних застав закон встановлює жорсткіші вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно залишається у боржника – заставодавця. Якщо за загальним правилом достатньо простої письмової форми договору застави, то іпотека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією застави в Державному реєстрі застав рухомого майна.

Загальні умови забезпечення виконання зобов’язань встановлені ст. 548 ЦК, що полягають у такому:

1) виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується додатковим (акцесорним) зобов’язанням, якщо це передбачено договором або законом;
2) недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню;
3) визнання недійсним основного зобов’язання (вимоги) тягне недійсність додаткового (забезпечувального) зобов’язання, якщо інше не встановлено ЦК;
4) недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання не спричиняє недійсність основного зобов’язання.

Источник