За порушення зобов язання
Загальні положення про порушення зобов’язання
Зобов’язальне правовідношення як триваючий у часі правовий зв’язок учасників цивільних відносин протягом свого існування потенційно може мати декілька послідовних стадій – виникнення, забезпечення, виконання, припинення. Звичайно, будь-яке зобов’язання має стадії виникнення та припинення, але далеко не завжди воно буває забезпечене, а іноді навіть виконане. Однак кожна з цих стадій характеризує так би мовити “позитивний” характер розвитку правовідношення.
Порушення зобов’язання є негативним фактором в існуванні зобов’язального правовідношення і не може розглядатися як звичайна стадія його розвитку. Порушення зобов’язання є антиподом його належного виконання, оскільки характеризує аномальну, нетипову поведінку учасника цивільних відносин й означає такий стан правовідношення, коли одна, а іноді обидві його сторони не дотримуються приписів досягнутої домовленості або законодавчо встановлених правил.
Стаття 610 ЦК визначає, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Отже, порушення зобов’язання є родовою категорією, що охоплює такі поняття, як невиконання та неналежне виконання зобов’язання. Необхідність виділення вказаних складових цього поняття можна пояснити не тільки потребою надати йому чіткий легальний зміст, а й суто прагматичними цілями. Так, прояв принципу реального виконання зобов’язання та відповідно можливість спонукання контрагента до виконання його обов’язку в натурі в умовах ринкових відносин об’єктивно набуває іншого, ніж у плановій економіці, значення. При розвиненій системі товарно-грошових відносин сплата відступного, збитків, неустойки замість виконання зобов’язання у натурі при його повному невиконанні, зазвичай, дозволяє кредитору придбати необхідні товари, роботи чи послуги в іншої особи1. Зокрема, ст. 621 ЦК встановлює як загальне правило: у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків. Застосувавши саме такі дії, кредитор досягне позитивного результату, заради якого було укладено договір, оскільки примусове спонукання боржника до виконання робіт чи надання послуг за відсутності його бажання є нездійсненним. По суті, аналогічні дії може вжити кредитор також і тоді, коли виконання полягає у наданні йому в користування речі без вибуття її з володіння боржника, за умови, що доступ до користування річчю унеможливлює сам боржник.
Разом з тим, коли має місце неналежне виконання, зумовлене, наприклад, частковим виконанням, порушенням умов щодо строку або місця виконання, беруться до уваги інтереси обох сторін, а саме – потреба кредитора у належному та реальному виконанні та вже вчиненій дії боржника. Відповідно вважається, що при неналежному виконанні зобов’язання сплата збитків та неустойки не звільняють боржника від виконання його зобов’язання у натурі.
Зазначені правила повинні застосовуватися незалежно від того, що ЦК далеко не в усіх статтях проводить чітке змістовне розмежування невиконання та неналежного виконання зобов’язання. Однак ці правила є диспозитивними.
Невиконання та неналежне виконання зобов’язання не завпеди можна чітко розмежувати. В окремих випадках неналежне виконання зобов’язання може перетворитися на його невиконання. Наприклад, якщо за договором перевезення вантажу перевізник не видає вантаж на вимогу одержувача протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки (ч. 2 ст. 919 ЦК), то прострочення виконання (неналежне виконання) трансформується у невиконання договору.
Окремим випадком порушення зобов’язання, коли неправомірні дії сторони полягають у порушенні строків виконання, є прострочення сторони зобов’язання. Особливість цього виду порушення обумовлюється тим, що воно може розглядатися і як неналежне виконання зобов’язання (зокрема, коли боржник виконав свій обов’язок зі спливом строку, визначеного у договорі), а також як невиконання зобов’язання (у разі якщо боржник взагалі не вчинив будь-яких дій з виконання свого обов’язку).
Источник
1. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов’язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
2. У разі порушення боржником негативного зобов’язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов’язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов’язання. Така вимога може бути пред’явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов’язання.
{Статтю 611 доповнено частиною другою згідно із Законом № 1984-VIII від 23.03.2017}
КОММЕНТАРИЙ от ресурса “ПРОТОКОЛ”:
Аналізуйте судовий акт: Кредитний договір припиняє свою дію з дати направлення боржнику вимоги про дострокове погашення всієї суми боргу, тому вимоги про стягнення процентів після цієї дати задоволенню не підлягають (ВС/КЦС від 14.02.2018р., №564/2199/15-ц)
Чи є право у кредитора стягувати з боржника проценти за користування кредитними коштами після того, як він вже один раз отримав рішення суду про стягнення боргу, проте це рішення суду виконане не було навіть частково?
Існує думка, що боржник не виконуючи добровільно чи примусове рішення суду про стягнення з нього боргу продовжує користуватися кредитом, тому зобов’язаний сплачувати за це проценти за ставкою передбаченою кредитним договором. Звичайно в такому випадку боржник ніяких процентів сплачувати не збирається, тому виникає питання про право кредитора стягувати такі проценти за весь час невиконання рішення суду про стягнення боргу шляхом подання нового позову.
Рішення у таких спора були різні, як на користь боржника, так і на користь кредитора. Тому пропонуємо Вашій увазі одну із останніх постанов нового Верховного суду.
Так, у червні 2012 році внаслідок порушення умов кредитного договору судом з боржника на користь кредитора був стягнутий борг та звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок. Таке рішення набрало законної сили, проти виконане не було.
У серпні 2015 році кредитор звернувся до суду із новим позовом, в якому просив стягнути з боржника відсотки за продовження користування неповернутими кредитними коштами за період з червня 2012р. до серпня 2015р. Зокрема, позов кредитора обґрунтовувався тим, що діюче законодавство не пов’язує припинення зобов’язання (кредитного) із прийняттям судового рішення та відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.
Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій та відмовив кредитору у задоволенні позову.
ВС підкреслив, що згідно ст. 611 ЦК України після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором. Тобто, визначений термін повернення кредиту частинами до 2022 року, був правомірно змінений кредитором на повернення всією сумою в термін 30 днів з моменту отримання вимоги.
Водночас сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Оскільки кредитний договір припинив свою дію, то у кредитора відсутні підстави для стягнення відсотків після дати направлення вимоги про дострокове припинення кредиту.
ВС також зазначив, що у кредитора відсутнє право стягувати з боржника інфляційні втрати. Є лише право стягувати 3% річних, які передбачені ст. 625 ЦК України.
Обов’язково зверніть увагу також на це рішення ВСУ – воно є діаметрально протилежним: Проценти та штрафні санкції на заборгованість по кредиту нараховуються боржнику або поручителю і після ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора до його фактичного виконання (ВСУ від 25 травня 2016 р. у справі № 6-157цс16)
Источник
Глава 51 |
Источник
Правова консультація носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.Редакція була затверджена Dmytro.perepelytsia.
Нормативна база
- Цивільний кодекс України
- Закон України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”
Порушення зобов’язання (неналежне виконання)
Порушення зобов’язання – невиконання зобов’язання (нездійснення боржником жодної з передбачених у зобов’язанні дій) або виконання з порушенням умов, визначених його змістом (неналежне виконання – часткове невиконання будь-якого обов’язку за зобов’язанням або виконання, що не відповідає тим або іншим умовам зобов’язання) (ст. 610 Цивільний кодекс України (далі – ЦК України)).
Так, наприклад, постачальник вважається таким, що порушив зобов’язання як тоді, коли він взагалі не поставив передбачений договором товар, так і тоді, коли він хоча і поставив товар, але нижчої ніж обумовлена договором якості, або з простроченням, або не в обумовлене договором місце тощо.
Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог— відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Виконання зобов’язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов’язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов’язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін. (ч.2 ст. 526 ЦК України).
Прострочення зобов’язання
Прострочення – невиконання зобов’язання однією із сторін (кредитором чи боржником) у певний строк.
Прострочення боржника
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення для боржника:
→ відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення;
→ відмова кредитора від прийняття виконання і вимога відшкодувати збитки, якщо внаслідок прострочення зобов’язання втратило для кредитора інтерес.
Прострочення кредитора
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку, а також у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржнику (частина четверта статті 545 ЦК України).
Наслідки прострочення для кредитора:
→ виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок;
→ боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора;
→ зменшення розміру збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо порушення сталося з вини кредитора;
Правові наслідки порушення зобов’язання
У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України), зокрема:
- припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
- зміна умов зобов’язання;
- сплата неустойки;
- відшкодування збитків та моральної шкоди.
Сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди є мірами відповідальності і застосовуються, за загальним правилом, при наявності вини порушника.
Одностороння відмова від зобов’язання
У випадку порушення зобов’язань однією стороною інша сторона має право частково чи в повному об’ємі відмовитися від зобов’язань, якщо це встановлено договором або законом. Внаслідок цього зобов’язання відповідно стає зміненим або припиняється.
Крім того, одностороння відмова не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання. Тому сторона, яка в односторонньому порядку відмовилася від зобов’язання, має право вимагати від другої сторони (в тому числі через суд) сплати штрафних санкцій за порушення своїх зобов’язань, передбачених законом або договором, або нести іншу передбачену відповідальність.
Відповідальність за порушення зобов’язання
Відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання
Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки:
- втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доводиться кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Відповідальність боржника за дії інших осіб
Боржник відповідає за порушення зобов’язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 ЦК України), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця. Так, відповідно до частини статті 1092 ЦК України, якщо для виконання переказу грошових коштів на рахунок, визначений у дорученні клієнта, банк платника залучає інший банк (виконуючий банк), у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення у зв’язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.
Відповідальність за невиконання обов’язку передати річ, визначену індивідуальними ознаками
Індивідуально визначена річ – річ, наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Якщо боржник не виконав обов’язку передати у власність або в користування індивідуально визначену річ, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов’язання.
Якщо боржник уклав декілька договорів щодо передачі однієї і тієї ж індивідуально визначеної речі кільком особам, але не встиг передати річ жодному з набувачів, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов’язання на користь якого виникло раніше. Якщо неможливо визначити, право якого кредитора виникло раніше, перевагу має той з кредиторів, який першим подав позов.
Субсидіарна відповідальність
Договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи (стаття 619 ЦК України).
Субсидіарна відповідальність – додаткова відповідальність осіб, які разом із боржником відповідають у випадках, передбачених законом або договором. До пред’явлення вимоги особі, яка несе субсидіарна відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника (наприклад, відповідно до частини другої статті 1179 ЦК України, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.).
Пред’явлення кредитором вимоги до додаткового (субсидіарного) боржника можливе в двох випадках:
- якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора, незалежно з якої причини він надав таку відмову;
- якщо кредитор не одержав від основного боржника в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу.
Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.
Відповідальність за порушення грошового зобов’язання
Грошове зобов’язання – це зобов’язання по сплаті певної грошової суми, яке повинно припинятися шляхом його належного виконання. Стаття 625 ЦК України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання.
Особливістю застосування статті 625 ЦК України України є можливість зобов’язати боржника у разі невиконання ним свого грошового зобов’язання (за договором кредиту, іпотеки, позики тощо) сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Відсутність вини, як правило, звільняє особу – порушника зобов’язання від відповідальності. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.
Одночасне стягнення штрафу та пені за прострочення грошового зобов’язання
Відповідно до частини першої статті 546, статті 549 ЦК України зобов’язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання.
Аналіз судової практики показав, що суди здебільшого приймають рішення про одночасне стягнення штрафу та пені за позовами банківських установ до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Підставами одночасного стягнення є зміст укладених договорів, положеннями яких це прямо передбачено. Такі умови стягнення передбачені у договорах банків ПАТ КБ “Приватбанк”, ПАТ КБ “Надра”, ПАТ “Раффайзен банк Аваль” тощо.
Порушення грошового зобов’язання, вчиненого в іноземній валюті
Судова практика у виходить з того, що законодавство не суперечить стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором, а позивач просить стягнути суму у валюті. Разом з тим, вказана норма діє лише за умови наявності у банку генеральної ліцензії та письмового дозволу на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку.
При задоволенні позову про стягнення грошових сум суди зазначають в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, у грошовій одиниці України – гривні. У разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суди у мотивувальній частині рішення наводять розрахунки з переведенням іноземної валюти в національну за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Однак, наявні випадки, коли суди виносять рішення про стягнення сум заборгованостей саме в іноземній валюті.
Источник