Про прострочення грошового зобов язання

Грошові зобов’язання можуть передбачати передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

До грошових зобов’язань з передачі грошей як предмета договору належать: зобов’язання з дарування, пожертви грошей (статті 717,718 ЦК), сплати рентних платежів у грошовій формі (статті 731, 737 ЦК), повернення грошей за договором позики (ст. 1046 ЦК), кредитні зобов’язання (ст. 1054 ЦК), зобов’язання з банківського вкладу (ст. 1058 ЦК), банківського рахунка (ст. 1066 ЦК), факторингу (ст. 1077 ЦК), зобов’язання зі сплати страхових платежів та здійснення страхових виплат (ст. 979 ЦК).

До грошових зобов’язань з передачі грошей як ціни договору належать зобов’язання зі сплати вартості предмета договору (речей, іншого майна, майнових прав) за договорами купівлі-продажу (ст. 655 ЦК), поставки (ст. 712 ЦК), контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦК), постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу (ст. 714 ЦК), договору міни з доплатою (ст. 715 ЦК), сплати разових періодичних платежів за договорами найму (статті 759, 762 ЦК), прокату (ст. 787 ЦК), вартості робіт (послуг) за договорами підряду (ст. 837 ЦК), надання послуг (ст. 901 ЦК), перевезення (ст. 908 ЦК), зберігання (ст. 936 ЦК), доручення (ст. 1000 ЦК), комісії (ст. 1011 ЦК), управління майном (ст. 1029 ЦК) тощо.

Особливості цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошових зобов’язань обумовлені їх специфічними ознаками, до яких належать такі:

• 1) цей вид зобов’язань включає в себе обов’язок сплатити гроші та має на меті погашення грошового боргу;
• 2) таке зобов’язання є підставою виникнення як права власності щодо готівки, так і зобов’язального права при безготівкових розрахунках;
• 3) встановлюються спеціальні правила на випадок порушення грошових зобов’язань у вигляді нарахування процентів річних як плати за безпідставне користування чужими грошовими коштами;
• 4) спеціальний порядок розподілу ризиків;
• 5) предметом виконання є грошові знаки у визначеній сумі чи у сумі, що може бути визначена;
• 6) специфічним є вплив прострочення на зміст грошового зобов’язання, оскільки останнє у разі прострочення все одно залишається грошовим, на відміну від інших видів зобов’язань, які в результаті їх порушення (у тому числі й прострочення) можуть бути трансформовані у грошове зобов’язання.

Статтею 625 ЦК передбачені спеціальні правові наслідки, які настають у разі прострочення виконання грошового зобов’язання: на боржника покладається обов’язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов’язання, є результатом прострочення виконання грошового зобов’язання. Отже, на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики (ст. 1048 ЦК), до них застосовуються загальні норми про правові наслідки порушення зобов’язання. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК, підлягають стягненню при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов’язання.

Проценти є самостійним правовим наслідком порушення зобов’язання у вигляді плати за користування чужими грошовими коштами. За своєю правовою природою вони не є неустойкою, що підтверджується практикою Верховного Суду України1. Проценти, як правило, нараховуються на суму боргу за основним зобов’язанням. Нарахування процентів на проценти за користування чужими грошовими коштами не може передбачатися договором.

Є підстави стверджувати, що стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права кредитора у зв’язку із обезціненням коштів, а отже, вони не можуть розглядатися як санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов’язань й їх не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов’язань2.

Так, наприклад, ч. 4 ст. З Закону України “Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва”3 встановлює, що нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК, на строк дії цієї статті не здійснюється.

Ставка у 3 % є чи не найнижчою порівняно з встановленими в актах цивільного законодавства інших держав. Так, у Німеччині та Франції ставка процентів становить 4 % за цивільно-правовими та 5 % за торговельними угодами. ЦК УРСР 1922 р. встановлював обов’язковість нарахування процентів річних за ставкою 6 % від суми основного боргу. Правила ст. 625 ЦК про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов’язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім процентів річних, до наслідків прострочення віднесені й інфляційні втрати, які збільшують суму основного боргу, їх слід розглядати як самостійні негативні наслідки прострочення боржника, а не включати останні до складу збитків.

Відповідно до ст. 607 ЦК однією з підстав припинення зобов’язання є неможливість його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. Що ж стосується грошового зобов’язання, то, як зазначав Л. А. Лунц, об’єктивна неможливість його виконання може настати тільки у випадку зникнення або вилучення з обігу старих грошей без заміни їх новими, тобто лише при знищенні товарно-грошового господарства1. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання (ч. 1 ст. 625 ЦК), тому що остання має суб’єктивний характер.

Поняття «грошового зобов‘язання» широко вживається в лексиці представників правової спільноти. Здебільшого під ним розуміють зобов‘язання боржника сплатити кредиторові грошові кошти. Однак на практиці існує певна законодавча неврегульованість, яка провокує низку відкритих питань та колізій.

Особливе значення це має при зверненні до суду кредитора із вимогою про стягнення, окрім суми заборгованості, інших компенсаційних та штрафних виплат, визначених законодавством.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України можливість стягнення з боржника інфляційного відшкодування та 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочки передбачається виключно у разі неналежного виконання боржником грошового зобов‘язання.

Аналогічне положення можна знайти у ч. 3 ст. 549 ЦК України, згідно з якою пеня – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Водночас стягнення штрафу, як виду неустойки, передбачається у разі невиконання чи неналежного виконання будь-якого зобов‘язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Таким чином, «Українське право» вирішило розібратись в даній ситуації, зібравши в єдиній публікації позиції і доктрини, законодавця, судової практики на означене питання.

НАУКОВИЙ ПІДХІД ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ГРОШОВЕ ЗОБОВ‘ЯЗАННЯ»

Насправді дане питання є предметом низки юридичних наукових досліджень, які були опубліковані як в ХХ столітті, так і в наш час. Нижче наведемо деякі із запропонованих науковцями визначень.

Грошові зобов’язання є особливим видом зобов’язань, в яких гроші виступають певним мірилом вартості (І. М. Трепіцин).

Грошове зобов’язання є цивільним правовідношенням, в якому праву вимоги кредитора кореспондує юридичний обов’язок боржника здійснити відповідний платіж, тобто вчинити дію, що полягає у передачі грошей (В. А. Бєлов).

Грошове зобов’язання – це зобов’язання, спрямоване на сплату певної грошової суми. Специфічною рисою даного зобов’язання є те, що предметом тут виступають гроші (Л. С. Ельяссон, М. М. Агарков).

Грошовими є зобов’язання, предметом якого є здійснення платежу (Д. І. Мейєр).

Головною ознакою грошового зобов’язання є встановлення у ньому обов’язку сплатити гроші (Л. О. Новосьолова).

Грошовим є зобов’язання, предметом якого виступають грошові знаки. Грошовим зобов’язанням є обов’язок сплатити грошовий борг, тобто дії боржника, спрямовані на передачу встановленої суми грошових одиниць (Л. А. Лунц).

Цікавим в даному випадку є розуміння поняття «грошовий борг» в правовій науці. Наразі, напрацювання в даній сфері сформувались таким чином, що під грошовим боргом пропонується розуміти обов‘язок передати контрагенту як безпосередньо грошові кошти, так і обов‘язок виконати певні роботи, надати послуги чи предати товар за попередньо здійсненою оплатою.

Таким чином, існуючий дуалізм вплинув і на утворення вузького та широкого підходів до тлумачення поняття «грошове зобов‘язання» на практиці, коли до нього включається не лише зобов‘язання про передачу грошових коштів, а й про надання послуг, виконання робіт чи передачу товару у разі попередньої оплати цього товару.

ЗАКОНОДАВЧЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ГРОШОВЕ ЗОБОВ‘ЯЗАННЯ»

Перш за все, слід зазначити, що найбільша проблема виникає у зв‘язку з тим, що єдине універсальне визначення поняття «грошового зобов‘язання» відсутнє. Водночас в деяких нормативно-правових актах можна знайти характерні риси даного виду зобов‘язання або тлумачення цього поняття в межах конкретних правовідносин.

Згідно із ч. 1 ст. 533 ЦК України передбачається, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

В ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» наводиться визначення поняття «грошове зобов’язання», в розумінні якого дане поняття вживається в даному законі.

Так, це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Аналогічне визначення закріплене в Законі України «Про фінансову реструктуризацію» (який втрачає законну силу з 19.10.2019 року).

Водночас відповідно до п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов’язання платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію.

Як можна встановити, наведені визначення даного поняття не є універсальними і їх рідко застосовують до правовідносин, інших, ніж ті, про які йдеться вище.

Водночас, будь-які інші визначення даного поняття в законодавстві відсутні, у зв‘язку з чим суттєве значення у врегулюванні даного питання відіграє судова практика.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ГРОШОВОГО ЗОБОВ‘ЯЗАННЯ» СУДАМИ УКРАЇНИ

 Першим судовим актом, який на неофіційно прецедентному рівні врегулював дане питання, була Постанова ВСУ від 18.04.2006 року у справі № 7/38-21/11. Поміж іншим, суд в даній справі встановив, що «грошовим зобов’язанням … є зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України».

Пізніше в роз’яснювальному Листі ВССУ №10-74/0/4-13 від 16.01.2013 «Про деякі питання застосування статті 625 ЦК України» було зазначено наступне: «грошовим слід вважати будь-яке зобов’язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора». Поміж іншим, в даному листі обгрунтовується також позиція неможливості поширення дії ч. 2 ст. 625 ЦК України на правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди.

Пленум ВГСУ у Постанові №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» також висловив свою позицію із вказаного питання (п. 1.1.), визнавши, що: «грошовим, за змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов’язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зокрема, грошовим зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору».

Таким чином, в даному випадку виявляється дуалістичний характер підходів до визначення цієї категорії, а саме застосовується розширювальний підхід до тлумачення даного правового інституту.

 Аналогічний підхід висловлено і в низці Постанов Верховного суду України, а саме від 5.12.2011 року у справі №3-125гс11, від 12.12.2011 року у справі №3-131гс11, від 30.10.2013 року у справі №6-59цс13, від 1.10.2014 року у справі №6-113цс14, від 30.03.2016 року у справі №6-2168цс16, від 01.06.2016 року у справі №6-927цс16, від 1.06.2016 року у справі №3-295гс16, від 21.12.2016 року у справі № 6-1003цс16, від 07.06.2017 року у справі №761/5817/15-ц.

Ще в одному з рішень, а саме у Постанові ВСУ від 01.10.2014 року у справі №6-113цс14, суд вказав, що відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди також є грошовим зобов’язанням.

Виходячи із зазначеного, проаналізувавши висловлені позиції правників, слід визнати відносну єдність підходів до визначення поняття «грошового зобов‘язання». Водночас певна колізійність та дуалізм продовжують існувати на рівні судової практики, що призводить до її різносторонності та непередбачуваності під час вирішення окремих судових справ.

 Зозуля Наталія, «Українське право»

Щодо визначення зобов‘язань до яких може бути застосована частина 2 статті 625 Цивільного Кодексу України

Грошові зобов’язання наразі виражають будь-який аспект суспільних відносин. За замовчуванням майже кожне зобов’язання визначають як «грошове». Проте, як свідчить суперечлива судова практика питання, які пов’язані з виконанням грошових зобов’язань є найчисленнішою категорією спорів.

Відповідно до пункту 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 року № 14 (надалі — «Постанова») — грошовим відповідно до статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України визначається зобов‘язання, яке визначене в грошових одиницях (національній валюті України чи в іноземній валюті) за змістом якого боржнику необхідно сплатити гроші на користь кредитора.

 Грошовим є зобов’язання, що складається з правовідношення в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає обов’язок боржника сплатити гроші.

Грошовим зобов’язанням також визначається правовідношення за змістом якого одна сторона повинна оплатити за поставлену продукцію, виконану роботу в грошових одиницях, а інша сторона може вимагати належної оплати.

Грошове зобов’язання визначається в національній грошовій одиниці або в грошовому еквіваленті іноземної валюти.

Поділ зобов’язань на грошові та безгрошові викликаний необхідністю застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно, суди задовольняють позови про стягнення основної заборгованості одночасно зі стягненням трьох відсотків річних та інфляційних втрат за час користування грошовими коштами лише як за невиконання або за неналежне виконання грошових зобов’язань.

Аналізуючи приписи пункту 1.1. Постанови слід зауважити, що якщо за змістом зобов’язання необхідно передати грошові кошти правовідношення за будь-яких умов буде  визначене «грошовим». Проте, наведене не означає, що відносно останнього може бути застосована частина 2, статті 625 Цивільного кодексу України в усіх випадках.

Відповідно, необхідно встановити щодо яких зобов’язань неможливо застосовувати положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Усталена судова практика виходить з того, що «безгрошовими» визнаються деліктні зобов’язання, зобов’язання з приводу отримання грошових коштів, які набуті без достатніх правових підстав, зобов’язання, які виникають між учасниками господарських товариств.

Відповідно до Роз’яснення Вищого арбітражного суду від 01.04.1994 року «Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди» № 02-5/215 до правовідносин, які виникають у зв’язку зі стягненням збитків, шкоди не застосовуються приписи частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відшкодування шкоди це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов’язання, на шкоду не можуть бути нараховані відсотки за користування грошовими коштами. Нарахування відсотків на суму шкоди є подвійною мірою відповідальності (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 р. № 10-74/0/4-13).

Підсумовуючи наведене презюмуємо, що логіка даних положень виходить з того, що спеціальні норми, які зазначені в законодавчих актах дозволяють компенсувати збитки чи шкоду повною мірою. Застосування за таких умов положень частини 2 частини статті 625 Цивільного кодексу України одночасно з приписами спеціального законодавства щодо відшкодування шкоди суперечить здоровому глузду так як, призначення спеціальних норм це в повній мірі компенсувати втрати сторони та стимулювати боржника до належного виконання зобов’язання надалі, а не перетворювати судовий процес на безмежне свавілля управненої сторони.

До зобов’язань, які виникають у зв’язку з набуттям майна без достатніх правових підстав частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України теж не може бути застосована, оскільки, встановлюється, що в таких випадках має бути застосовано положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

«Якщо майно набувається або зберігається без достатньої правової підстави (як готівкові так і безготівкові кошти) на них нараховуються відсотки за статтею 536 Цивільного кодексу України.

У разі стягнення безпідставно набутих чи отриманих грошових коштів, відсотки нараховуються за статтею 536 Цивільного кодексу України, відповідно унеможливлюється стягнення 3 % річних від простроченої суми за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України« (див. Постанову Пленуму Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс16).

Зобов’язання, які виникають між учасниками господарського товариства теж за своєю природою не є зобов’язальними. Між учасниками господарського товариства немає «класичних» зобов’язальних правовідносин за яких праву одного учасника кореспондує визначений обов’язок іншого учасника.

Проте, Верховний Суд України висловив іншу позицію, визначаючи, що грошовим зобов’язанням є будь-яке правовідношення стосовно виплати грошових коштів іншій стороні. Вказана правова позиція зазначена в справі №3-131гс11 від 12.12.2011 року. Суд встановив, що зобов’язання щодо виплати учасникові товариства вартості майна, пропорційної його частці в статутному капіталі при виході учасника з товариства теж є грошовим правовідношенням за порушення якого настають наслідки, визначені частиною 2 статті 625 ЦКУ.

В Узагальненнях щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України Верховного Суду України вказано, що судам потрібно враховувати, що передбачена статтею 625 ЦКУ відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, відтак дія статті 625 Цивільного Кодексу України не поширюється на трудові та сімейні правовідносини.

За приписами вищезгаданого Узагальнення не є грошовим правовідношення, в якому грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару.

Підсумовуючи наведене, за відсутності застережень норм спеціального законодавства та за умови, що зобов’язання за своїм змістом і характером відповідає пункту 1.1. Постанови до останнього можуть бути застосовані положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Момент прострочення виконання грошового зобов’язання

Відповідно до пункту  1.4. Постанови встановлено, що згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового правовідношення є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 даного Закону банк зобов‘язаний виконати вимогу клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку в день надходження.

Аналізуючи приписи даного пункту слід вказати на те, що визначальним для встановлення моменту прострочення боржника є дата зарахування грошових коштів на рахунок кредитора. Отже, укладаючи договір, необхідно в розділі щодо порядку здійснення розрахунків застерегти строк оплати, який буде достатнім для перерахування грошових коштів боржником.

«Якщо у договорі або законі не зазначено строку (терміну) виконання грошового зобов’язання, судам потрібно керуватися приписами частини 2 статті 530 ЦК України.

Відтак, прострочення здійснення розрахунків настає на наступну добу за датою граничного строку здійснення розрахунків, яка вказана в договорі або ж на наступну добу після спливу семиденного терміну з моменту отримання вимоги боржником.

Правові наслідки прострочення боржника, які встановлені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України настають з моменту прострочення виконання грошового зобов’язання а не з моменту пред’явлення права вимоги.

Варто звернути особливу увагу й на те що, якщо строк здійснення розрахунків за договором починає свій відлік з моменту пред’явлення вимоги кредитора, неподання вимоги кредитором означає те, що строк виконання зобов’язань з оплати ще не настав, відповідно –боржник не прострочив виконання зобов’язання.

«Адресування кредитором позовної заяви до господарського суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, тому такі дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної статті ЦК України» — Постанова Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 року № 14.

«Господарському суду необхідно керуватись тим, що потрібно встановлювати чи було пред’явлено кредитором боржнику вимогу про оплату не під час прийняття судом позовної заяви, а вже в процесі вирішення спору по суті.

Отже, коли господарським судом буде встановлено, що таку вимогу пред’явлено після початку розгляду справи зі спору щодо стягнення заборгованості, то такий позов має бути задоволений, якщо строк виконання грошового правовідношення настав до прийняття рішення по суті справи — Постанова Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 року № 141.

Якщо, договором встановлено строк здійснення розрахунків то, прострочення наступає на наступний день граничного строку здійснення розрахунків, якщо ж строк здійснення розрахунків визначений моментом пред’явлення права вимоги кредитором, то прострочення настає після спливу семиденного строку з моменту отримання вимоги.

Пункт 1.8 Постанови встановлює, що попереднє, до адресування позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою щодо сплати сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не визначено законом, відтак, не є обов’язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів відповідного звернення не обумовлює відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Відповідно, для застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України має значення лише момент прострочення боржника а не момент адресування вимоги.

Світлана Рудюк, юрист ЮФ «Діспекто лігал»