Боржник який прострочив виконання грошового зобов язання

Виконання зобов’язання — це вчинення боржником і кредитором дій (чи утримання від дій), спрямованих на здійснення прав та виконання обов’язків, що впливають із зобов’язання (передача майна, виконання роботи тощо).[1]

Здебільшого виконання зобов’язання полягає саме у вчиненні активних дій, хоча воно може полягати у діях пасивних — утриманні від вчинення певних дій (наприклад, автор не повинен передавати рукопис в інше видавництво).[2]

Суб’єкти виконання зобов’язань[ред. | ред. код]

Суб’єктами виконання зобов’язань є сторони – кредитор і боржник. Зобов’язання повинно бути виконане боржником кредиторові, якщо інше не передбачено договором між сторонами або не випливає із суті зобов’язання. В окремих випадках характер і якість виконання певних зобов’язань залежить від особистих властивостей боржника. В деяких випадках особисте виконання зобов’язання безпосередньо випливає з вимог закону. Так, повірений за договором доручення повинен виконати дане йому доручення особисто. Він може передати виконання доручення іншій особі, якщо це передбачено договором або якщо повіреного до цього змусили обставинами з метою охорони інтересів довірителя. За таких обставин неодмінною умовою належного виконання зобов’язання визнається виконання його особисто боржником.

Це правило застосовується в таких випадках:

1.   коли це передбачено законом;
2.   якщо це встановлено угодою сторін;
3.   випливає із самої суті зобов’язання.

За загальним правилом виконання зобов’язання особисто боржником не впливає ні на характер, ні на якість виконання зобов’язання. Для кредитора не має значення отримує він гроші або інше майно безпосередньо від боржника чи від будь-якої іншої особи, яка діє за його дорученням. Саме на такі випадки і розрахований інститут передоручення виконання зобов’язання третій особі. Боржник може покласти виконання обов´язку, який лежить на ньому, на третю особу (передоручення зобов´язання), а кредитор має право доручити третій особі право прийняти виконання (переадресування виконання). Але цей інститут може застосовуватись лише в таких випадках:

1. якщо таке переадресування або передоручення безпосередньо передбачено існуючими правилами;
2.  якщо третя особа адміністративно підпорядкована тій стороні, яка застосовує покладення своїх обов’язків або передачу своїх прав на третю особу;
3.  якщо третя особа пов’язана з однією із сторін відповідного зобов’язання договором.

Від передоручення і переадресування слід відрізняти заміну осіб у зобов’язанні. Якщо при передорученні боржник залишається суб´єктом зобов´язання і відповідно несе відповідальність за дії призначеного ним виконавця при переадресуванні виконання, кредитор також залишається суб´єктом виконання, і тому призначена ним третя особа претензій до боржника пред´явити не може. Заміна осіб у зобов´язанні пов´язана з тим, що попередні учасники зобов´язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов´язки переходять до суб´єктів, які їх замінюють. Заміна осіб у зобов´язанні може відбуватися у формі заміни кредитора чи заміни боржника. Заміна кредитора – це уступка кредитором свого права вимоги за зобов´язанням іншій особі (цесія). Кредитор, який поступається своїм правом вимоги за зобов´язанням третій особі, називається цедентом, а особа, якій кредитор поступається своїм правом вимоги за зобов´язанням, -цесіонером. Для цесії (уступка вимоги) необхідною є угода між старим і новим кредитором, тобто між цедентом і цесіонером. Згоди боржника на здійснення цесії не потрібно, оскільки вона, як правило, ніякою мірою не погіршує його становище. Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії, пере­ходить до неї в тому обсязі, в якому вона раніше належала цедентові. Для цесіонера зберігають силу всі засоби забезпечення зобов´язання (застава, завдаток, порука тощо). Якщо боржник ухиляється від виконання, то тільки до нього і може бути пред´явлена вимога з боку цесіонера. Однак при уступ-ці вимоги щодо фактично недійсного, неіснуючого зобов´язання перед цесіонарієм відповідатиме цедент, тобто попередній кредитор. За загальними правилами цесія може застосовуватися у будь-яких зобов´язаннях, винятки встановлені лише для вимог, ус­тупка яких суперечить закону, договору, який може виключати уступку будь-якої вимоги або якщо вимога пов´язана безпосередньо з особою кредитора.Нині у зв´язку з активним запровадженням ринкових принципів господарювання інститут цесії значно поширився у під­приємницьких відносинах.

Принципи виконання зобов’язання[ред. | ред. код]

Виконання зобов’язання має здійснюватися за загальними правилами або принципами виконання зобов’язання.
До принципів виконання зобов’язання традиційно належать:

• принцип належного виконання зобов’язання;
• принцип реального виконання зобов’язання.

Принцип належного виконання зобов’язання полягає у тому, що зобов’язання має виконуватися боржником відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Принцип реального виконання зобов’язання полягає у тому, що боржник повинен виконати зобов’язання саме в натурі (тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги тощо), а не замінити його виконання сплатою грошової компенсації.

Принцип реального виконання зобов’язання дістав своє закріплення у ст. 622 ЦК України, ч. 1 якої передбачає, що боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.[3]

Правила виконання зобов’язання[ред. | ред. код]

Виконання зобов’язання зводиться до наступних правил. Воно повинно:

• відповідати вимогам договору чи закону, іншого нормативного акту;
• стосуватися означеного предмету виконання;
• бути здійсненим на користь кредитора чи вказаної ним, або визначеної законом особи;
• здійснене у визначений сторонами чи законом строк;
• виконане визначеним чи сприйнятним для кредитора способом;
• здійснене у визначеному кредитором чи законом місці.

Таким чином виконання має свої оціночні категорії за якими у подальшому можна визначити наскільки його сторони дотримались встановлених правил (вимог) і які правові наслідки можуть (повинні) настати в разі їх порушення.[4]

Предмет виконання зобов’язання[ред. | ред. код]

Предмет зобов’язання відноситься до його суттєвих умов. Предметом виконання зобов’язання називають ту річ, чи роботу послугу, що у силу зобов’язання боржник зобов’язаний відповідно передати, чи виконати (надати) кредитору. Іншими словами предметом зобов’язання є те, стосовно чого боржник зобов’язаний виконати дію; річ, робота, послуга чи грошова сума.

Предмет зобов’язання може бути один (певна річ), складовим (майно), змішаним (одночасно річ та робота чи послуга). Здебільше предметом виконання зобов’язання є саме річ. Стосовно неї можуть бути встановлені певні вимоги: імперативні на рівні стандартів, правил, технічних умов тощо чи диспозитивні — домовленістю сторін. За загальним правилом вимоги до предмету виконання зобов’язань визначаються умовами договору, вимогами закону, а при їх відсутності — відповідно до звичайно пропонованих вимог (предмет повинний бути придатний для використання відповідно до свого призначення).[5]

Місце, строк і спосіб виконання зобов’язання[ред. | ред. код]

Для належного виконання суттєве значення має місце виконання зобов’язання. У деяких випадках місце зобов’язання визначається нормами, які регулюють даний вид зобов’язань, тобто воно встановлюється безпосередньо в законі. Іноді місце виконання зобов’язання може впливати із адміністративного акта. В деяких випадках місце виконання визначається виходячи із суті зобов’язання. Якщо не має можливості встановити місце виконання, то застосовуються загальні правила, встановлені в законі.

Виконання зобов’язання проводиться:

1. за зобов’язанням про передання нерухомого майна- за місцезнаходження цього майна;
2. за грошовим зобов’язанням – за місцем знаходження кредитора в момент виконання зобов’язання, а якщо кредитор змінив місце проживання і сповістив про це боржника, то в новому місці проживання з віднесиним на кредитора усіх витрат пов’язаних із зміною виконання;
3. за іншим зобов’язанням- за місцем проживання боржника, а якщо боржник юридична особа- за місцем її знаходження.

В ЦК передбачені правила, стосовно місця виконання зобов’язання. Зокрема за зобов’язанням про передачу товару або іншого майна, що передбачає перевезення цього майна, виконання здійснюється за місцем здавання товару або іншого майна першому перевізникові для передачі кредиторові. За іншими зобов’язаннями боржника про передачу товару або іншого майна вони виконуються за місцем виготовлення або зберігання майна, якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов’язання.

Строк (термін) виконання зобов’язання може бути визначений календарною датою або закінченням відповідного періоду часу, а також вказівкою на відповідну подію, яка обов’язково має настати. Належним визначається визнається такий строк виконання, який встановлений законом, договором або випливає із суті зобов´язання. Водночас на практиці виникають зобов´язання, строки виконання яких або взагалі не встановлені, або визначені моментом пред´явлення вимоги виконання кредитором. Наприклад, передача речі в гардероб тощо. У цьому разі кредитор має право вимагати виконання і відповідно боржник має право здійснити також виконання в будь-який час.Однак обов´язок виконати таке зобов´язання покладається на боржника в семиденний строк з дня пред´явлення вимоги кредитором, якщо обов´язок негайного виконання не передбачений законом, договором або суттю зобов´язання. У разі прострочення виконання зобов´язання кредитор має право або вимагати виконання зобов´язання в натурі, або відмовитися від прийняття виконання. Однак у будь-якому разі боржник зобов´язаний відшкодувати кредиторові збитки, що їх зазнав кредитор у зв´язку з простроченням. Коли предметом виконання є грошова сума, боржник зобов´язаний сплатити за час прострочення 3 % річних від простроченої суми, якщо інше не передбачене законом чи договором. За грошовими зобов´язаннями розмір відсотків може встановлюватися угодою сторін і відповідними нормативними актами. Крім норм щодо прострочення боржника, існують відповідні правила, встановлені на випадок прострочення з боку кредитора. Кредитор визнається таким, що прострочив виконання, якщо він відмовився прийняти надане боржником належне виконання зобов´язання або не вчинив відповідних дій, без яких боржник не може виконати своїх обов´язків. У разі прострочення прийняття виконання кредитором, боржник, у свою чергу, має право вимагати від кредитора відшкодування заподіяних йому збитків. Законодавство передбачає можливість дострокового виконання зобов´язання. Проте існує низка зобов´язань, які за своїм змістом не можуть бути виконані достроково. Так, при достроковому врученні вітальної телеграми втрачається сенс дострокового виконання зобов´язання.

Спосіб виконання визначається предметом і змістом виконання. Якщо предмет зобов´язання пов´язаний з будь-якою єдиною річчю, що за своєю природою неподільна, виконання не може бути здійснено інакше, як шляхом передачі цієї речі боржником кредиторові відразу і в цілому. Відповідно до закону або договору передбачається виконання зобов´язання частинами. Так, договір поставки передбачає пере­дачу продукції або товарів певними партіями. Однак, якщо законом або іншою підставою, з якою пов´язане це зобов´язання, не передбачається виконання зобов´язання частинами або таке виконання не випливає із змісту зобов´язання, кредитор має право не приймати виконання зобов´язання, яке здійснюється боржником саме такими частинами. У такому разі належним визнається лише виконання, яке здійснюється в повному обсязі у вигляді однократного акту.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Виконання зобов’язань // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] —  : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Забезпечення виконання зобов’язань // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] —  : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.