Боргов зобов язання це зобов язання за якими

Відповідно до законодавчого визначення (ч. 1 ст. 509 ЦК) зобов’язаннямє право-відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов ‘язана виконати на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати мато, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обоє ‘язку.

Зобов’язальне правовідношення як і будь-яке цивільне правовідношення включає такі елементи: суб’єкти, об’єкт і зміст.

Суб’єкти зобов’язань.У зобов’язанні беруть участь не менше двох осіб, які іме­нуються його суб’єктами, якими є його учасники, їх законодавець називає кредитором і боржником. Ними можуть бути фізична, і юридична особи. Водночас законом ставляться вимоги щодо обсягу дієздатності учасників зобов’язальних правовідносин.

Кредитор — особа, яка має право вимагати від іншої особи (боржника) виконання пе­вної дії або утриматися від них. Боржник – особа в зобов’язанні, яка повинна вчинити на ко­ристь кредитора певні дії або утриматися від їх вчинення. Кредитор зазвичай виступає в ролі активної сторони зобов’язання, а боржник – є пасивною стороною в зобов’язанні.

У зобов’язанні можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами і які іменуються третіми особами. Зобов’язання не створює обов’язків для третіх осіб

Види зобов’язань

Цивільно-правові зобов’язання поділяються на певні групи, які в сукупності скла­дають єдину систему. Залежно від критеріїв, покладених в основу поділу на групи, існує ряд класифікацій зобов’язань.

1. За підставами виникнення зобов’язання прийнято ділити на договірні і недоговірні (позадоговірні). Договірні зобов’язаннявиникають на підставі укладеного між сторонами договору. Недоговірні (позадоговірні) зобов’язання– це зобов’язання, які виникають не з договору, а на підставі іншого юридичного факту (одностороннього правочину, публічної обіцянки нагороди, заподіяння шкоди тощо).

2. За співвідношенням прав та обоє ‘язків зобов’язання поділяють на односторонні та двосторонні (взаємні).

Одностороннімивважаються такі зобов’язання, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій – обов’язок. До таких зобов’язань належать договори позички, да­рування, зобов’язання із заподіяння шкоди.

Двосторонні (взаємні) зобов’язанняхарактеризуються наявністю у сторін як прав, так і обов’язків.

3. Залежно від визначеності змісту зобов’язання поділяються на однооб’єктні, альтернативні, факультативні.

Однооб’ектне зобов’язаннявиникають тоді, коли кредитор має право вимагати від боржника виконання певної конкретно визначеної дії.

Альтернативне зобов’язання– це зобов’язання, в якому боржник вибирає спосіб виконання, якщо інше не передбачено законом або договором.

Факультативні зобов’язаннямають місце у випадках, коли боржник зобов’язаний виконати на користь кредитора конкретну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник зобов’язується передати кредитору певну річ, а в разі неможливості за домовленістю сторін, він може виконати певну роботу.

4. Залежно від характеру правового зв ‘язку між учасниками зобов ‘язання бува­ють простими і складними.

Прості зобов’язанняхарактеризуються наявністю у сторін лише по одному праву і одному обов’язку (наприклад, договір дарування). Складними визнаються такі зо­бов’язання, сторони в яких мають декілька прав і обов’язків.

5. Цивільне законодавство розрізняє також головні (основні) і додаткові (акцесорні).

Головні (основні) зобов’язанняможуть існувати самостійно без додаткового зо­бов’язання (наприклад, договір купівлі-продажу, дарування тощо). Додаткові (акцесор­ні) зобов’язаннявиникають лише за наявності і з метою забезпечення належного вико­нання головного зобов’язання. Так, угода про заставу (додаткове зобов’язання) забезпе­чує виконання основного договору – позики (головне зобов’язання).

Найбільш поширеною підставою виникнення зобов’язальних правовідносин є до­говір

Підставою виникнення зобов’язань можуть бути також односторонні правочини. До односторонніх правочинів, що є підставою виникнення зобов’язання ЦК, зокрема відносить

публічну обіцянку винагороди; вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її дору­чення; рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Договір дарування

Договір дарування – це договір про те, що одна сторона (дарувальнш) передає або зобов ‘язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Характеристика договору дарування:односторонній, реальний або консенсуальниц безоплатний.

Сторонамиу договорі дарування є дарувальник і обдаровуваний: фізичні особи, особи, держава Україна, АРК, територіальна громада.

Істотною умовою договору даруванняє умова про предмет (дарунок). Дарунком можуть виступати рухомі речі (в тому числі гроші та цінні папери), нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Форма договору дарування.Усно укладається договір дарування предметів особи­стого користування та побутового призначення.

У письмовій формі укладається договір дарування майнового права та договір дару­вання з обов’язком передати дарунок у майбутньому.

У письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню договір дарування неру­хомої речі,а також договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Момент виникнення права власності на річ:

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Обов’язки дарувальника:

– якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, яка є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов’язаний повідомити про них обдаровуваного.

– договором дарування може бути встановлений обов’язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини (досягнення повноліття, закінчення ВНЗу, одруження, народження первістка тощо

Розірвання договору дарування на вимогу дарувальникадопускається у таких випадках:

-у разі порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи даруваль­ник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повер­нення неможливе, відшкодування його вартості;

– дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих ре­чей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин про­ти життя, здоров’я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей;

– якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарува­льника мають право вимагати розірвання договору дарування;

– дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаро­вуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність;

29. За договором страхуванняодна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій осо­бі, визначеній в договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов ‘язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК).

Договір страхування є:

– двостороннім, оскільки у разі укладення договору відповідні права та обов’язки виникають як у страхувальника, так і у страховика;

-реальним, набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором;

– сплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію, а страховик – у ра­зі настання страхового випадку здійснює страхову виплату;

– алеаторним (ризиковим) – це договір на ризик, тобто при укладенні договору
сторони не можуть чітко визначити межі виконання своїх обов’язків, а втрата чи збага­
чення однієї із сторін залежать від випадку

– Сторонами договору страхуванняє страховик і страхувальник, Страховиком є особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, пошкодження здо­ров’я чи смерті застрахованого і зобов’язана при настанні певних подій сплатити визна­чену суму страхувальнику й іншій уповноваженій особі.

Страхувальник – це особа, яка страхує себе, своє майно чи третіх осіб та їх майно від настання певних подій.

Істотними умовами договору страхуванняє предмет договору; страховий випа­док; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов’язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його виплати; строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути май­нові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з:

– життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

– володінням, користуванням і розпорядженням майном (матове страхування);

– відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Договір страхування укладається в письмовій формі (ст. 981 ЦК).

Права та обов’язки сторін договору страхуваннявизначаються чинним законо­давством (ст.ст. 988, 989 ЦК та ст.ст. 20, 21 Закону України «Про страхування») і догово­ром, що укладається.

Страховик зобов ‘язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встанов­лений договором. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку, з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

Страхувальник зобов ‘язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні до­ говори страхування, укладені щодо об’єкта, який страхується;

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового ви­ падку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Перелік обов’язків, передбачених законодавством, не є вичерпним, тому сторони за згодою можуть встановлювати й інші.

Після досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами договору, а також сплати страхувальником страхового внеску страховик оформлює страховий поліс.

Страховий поліс – це документ, що видається страхувальнику і безпосередньо за­свідчує факт страхування за договором або підтверджує умови обов’язкового страхуван­ня згідно з чинним законодавством та містить зобов’язання страховика виплатити стра­хувальникові у разі настання страхового випадку визначену умовами договору певну су­му коштів (страхове відшкодування).

Припинення договору страхування.Згідно зі ст. 28 Закону України «Про стра­хування» дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії цього договору;

2) виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених законодавством;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Договір поставки

Договір поставки – це договір про те, що одна сторона (постачальник), яка здійснює господарську діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність другої сторони (покупця) для використання його у господар­ській або іншій діяльності, не пов’язаній з особистим, сімейним, домашнім чи іншим по­дібним використанням, а покупець зобов ‘язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Характеристика договору: двосторонній, консенсуальний, оплатиш.

Істотні умови договору поставки. До них входять предмет, що включає в себе найменування товару та його кількість.

Строк є звичайною умовою. Договір поставки може укладатися на 1 рік і більше

Форма договору: письмова.

Різновидом договору поставки є договір поставки для державних потреб.

Істотними умовами договору поставки для державних потребє предмет, ціна, строк.

До основних обоє ‘язків постачальника належать:

– передати товар покупцю (тобто відвантажити товар на адресу покупця чи визна­ченої ним особи або повідомити покупця про готовність товару до здачі). Згідно зі 267 ГК договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (вигото­влювачем), що не є постачальником, а також порядок відвантаження товарів будь-яким видом транспорту;

– передати товар у належні строки, в належній кількості, якості, асортименті, ком­плектності. Згідно зі ст. 268 ГК постачальник повинен засвідчити якість товарів, що по­ставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з това­ром, якщо інше не передбачено в договорі.

Основними обоє ‘язками покупця є:

– прийняти товар. Згідно зі 267 ГК, договором може бути передбачено одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем;

– перевірити відповідність одержаного товару умовам договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності тощо.

– оплатити товар.